Усе почалося з ідеї Геннадія Газіна — піднятись з друзями на найвищу вершину Африки, гору Кіліманджаро.
Американець українського походження, засновник благодійного фонду «ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ» і щирий друг України, він хотів, щоб це сходження було чимось більшим, ніж просто подорож.
Якось під час прогулянки вулицями Тель-Авіва Геннадій побачив військового на протезі, який пробігав повз. Ця картина так його вразила, що народилася ідея — взяти на Кіліманджаро українських ветеранів з ампутаціями. Не лише підняти їх на вершину, а й зняти їхню історію, показати світові, що життя після важких поранень не закінчується. Навпаки — можна підкорювати нові вершини.
Своєю задумкою Геннадій поділився з подругою Анною Возною — волонтеркою, що має досвід висотних сходжень. Вона відразу погодилася стати співорганізаторкою проєкту.
У серпні 2024 року до ідеї приєдналася компанія Paganel Studio, яка взяла на себе організацію експедиції. Вони привели в команду найкращого гіда — Бориса Шульмана. Він мав унікальний досвід роботи з ветеранами в горах і відразу став душею організаційного процесу: від відбору учасників до підготовки маршруту.
Тут почалася найскладніша частина — пошук героїв. Ми спілкувалися з центрами протезування, ветеранськими організаціями, військовими підрозділами. І щоразу дедалі більше відкривали для себе, наскільки важким може бути шлях повернення до життя після поранення. Здавалося, що наш фільм уже не може бути просто роликом для YouTube. Це мала бути повнометражна документальна стрічка — про силу, про відвагу, про те, що немає неможливого.
Нашими героями стали п’ятеро воїнів:
• Ольга Єгорова «Висота» — стрільчиня снайперського взводу.
• Михайло Матвіїв «Грізлі» — старший сержант спецпідрозділу «Омега».
• Роман Колесник «Добряк» — солдат і штурмовик Третьої штурмової бригади.
• Владислав Шатіло «Шатя» — стрілець і кулеметник окремого загону спецпризначення «Азов».
• Олександр Міхов «Рагнар» — майор, командир бойової групи спецпідрозділу «Омега».
Разом із ними почала складатися і творча команда.
До нас приєднався Олександр Педан — телеведучий та громадський діяч, який активно підтримує військових. Він став співпродюсером фільму.
Сергій Михальчук — один із найдосвідченіших операторів України та чинний військовий — погодився бути головним оператором.
Марія Кодакова, французько-українська режисерка, взяла на себе режисуру стрічки.
Олексій Макухін, продюсер I Am Ukrainian, став співпродюсером.
А другим оператором долучився Олександр Знахарчук.
У жовтні почалася підготовка до зйомок і тренувань у Карпатах. Тут у команду влився Олексій Алексєєнко з компанії FRAM Equipment. Він узяв на себе всю логістику спорядження і став другим гідом. Для наших героїв спеціально розробили унікальне екіпірування, підлаштоване під їхні потреби. Українські компанії теж долучилися — забезпечили нас амуніцією, енергетичними батончиками та навіть сублімованою їжею.
Фінансову й організаційну підтримку надала команда фонду «ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ» під керівництвом Анни Фурман.
У листопаді ми провели перші зйомки та тренувальні збори в Карпатах. Там ми зрозуміли, наскільки сильна наша команда й наскільки кожен горить цією справою.
Час летів швидко. Кіліманджаро вже здавалося зовсім поруч. Ми багато консультувалися з реабілітологами та центрами протезування, адже головне було — безпека наших героїв. Ми продумували всі деталі маршруту і завжди тримали в голові «план Б».
А ще ми почали відчувати: цей проєкт виходить далеко за рамки фільму. Це щось більше. Це історія про нове життя.
Так народилася ідея створити благодійний фонд «Друге Дихання ЮА». Його заснували Геннадій Газін, Анна Возна, Олександр Педан та Олексій Алексєєнко.
Місія Фонду — побудувати спільноту ветеранів і військових із протезами, яку ми назвали Second Wind Club. Це спільнота з якою через спорт, походи в гори, рафтинг, скелелазіння й інші активності наші воїни зможуть відновлювати сили, долати бар’єри й відкривати нові вершини.
У нас уже з’явилися друзі й партнери, які допомагають у фінансуванні. Серед них бізнесмени та благодійний фонд «ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ». Їм ми завдячуємо тим, що цей шлях став можливим.
Це тільки початок. І ми точно знаємо: попереду ще багато вершин.
